Особливою сторінкою в історії школи стала натхненна , наполеглива праця її директора - Кисловського Михайла Федоровича. Принциповість , висока вимогливість до себе, поступовість у здійсненні завдань навчання та виховання підростаючого покоління - ось ті якості керівника, які виявилися у його діяльності.

       Народився Михайло Федорович 5 грудня 1928 року   в селі Плахо-Петрівка Білокуракинського району. Після закінчення середньої школи навчався в пед­училищі, потім 2 роки працював учителем математики. У 1948 році був мобілізований до лав Радянської Армії . З 1948 по 1951 рік обіймав посаду комсорга у полковій школі. Після демобілізації працював завучем у Курячівській, Павлівській середніх школах. Протягом кількох років керував лекторською групою при райкомі партії.1953-1956р. знаходиться на посаді директора Білокуракинської неповної середньої школи №2. А з 1956 року він — директор Нещеретівської середньої школи.

   Н.О.Гнідаш, завідуюча методкабінетом, недаремно висло­вилася так про його діяльність, бо наступні роки стали роками справжньої творчості.

   Глибоке знання керівником нових програм, підручників, вимог до сучасного уроку, володіння науково обгрунтова­ними методами навчання і виховання учнів, засобами внутрішньошкільного контролю, постійний аналіз результатів роботи педагогічного колективу дозволяли йому правиль­но скеровувати зусилля вчителів, контролювати їх робо­ту, озброювати перспективою. Встановлюючи тенденції у розвитку того чи іншого педагогічного явища, він аналі­зує роботу школи, співставляє результати за декілька ро­ків. Сільська школа стає доступним шляхом отримання середньої освіти молоддю.

   Все це зобов'язало колектив школи по-новому глянути на результати своєї роботи, добитися значного зміцнення науково-матеріальної бази школи і високої якості у нав­чанні та вихованні дітей. Думаючи про майбутнє молодого покоління, дирекція школи разом з педколективом і прав­лінням колгоспу прийшли до висновку, що необхідно створити умови, за яких би особистість дитини розвива­лась всебічно. У 1976 році Нещеретівська школа була перетворена на школу-комплекс. В 1979-1980 роках проводилися семінари по обговоренню цього питання в Києві, Білгороді. Михайло Федорович відвідував школи та вивчав досвід створення таких комплексів у Черкаській, Білгородській, Липецькій областях. Його заслугою стало впровадження у школі кабінетної системи.

   Основою для стилю роботи М.Ф.Кисловського стали об'єктивність та обгрунтованість суджень та висновків відносно діяльності вчителів та обслуговуючого персоналу школи. Така робота згуртовувала колектив, дозволяла директору дійти до суті педагогічного процесу і керувати ним.

   Найважливіші питання навчання та виховання шкільної молоді директор вирішував разом з педколективом, спи­раючись на його досвід, знаючи, що лише колективні зу­силля учителів, спільна праця, можуть дати школі ба­жані результати.

   У 1980 році йому присвоєно звання Заслуженого вчителя УРСР.

   Неодноразово на базі школи проводилися обласні семінари з вивчення досвіду Кисловського М.Ф.

   Традиції, засновані Михайлом Федоровичем, продов­жують всі члени колективу Нещеретівської середньої шко­ли. Його творчі здобутки, вся діяльність будуть незабут­нім періодом в історії школи, залишаться в серцях і душах його вихованців.

Крамарєва Лідія Іванівна

   Народилася 18 серпня 1929 року в селі Луб’янка Білокуракинського району. Батько – вчитель, мати – колгоспниця. В 1936 році батьки переїхали в с. Нещеретове, де Лідія Іванівна і закінчила 8 класів у 1945 році.

   В 1951 році заочно закінчила  Старобільське педучилище. В 1952-1958 роках заочно навчалась і успішно закінчила Донецький державний інститут.

   Працювати почала в 1945 році старшою піонервожатою в Нещеретівській СШ.

   1948-1953 роках працювала учителем 1-4 класів Роздолянської школи Білокуракинського району. З 1953 по 1985 рік – вчитель історії Нещеретівської СШ.

   З 1971 року – вчитель історії та організатор позакласної, позашкільної роботи цієї школи.

   За цими, здається, звичайними датами криється не просто вчитель, а людина, яка дала вихованцям надію, багатьом допомогла відчути радість життя. Вона – вчитель і наставник, вмілий організатор і керівник, помічник і просто друг, Лідія Іванівна та бабусечка Ліда.

   В її пам’яті – безліч спогадів про життя школи, своїх учнів. “ До першого класу Нещеретівської школи я прийшла  у 1937 – 1938н.р. Школа була розташована у приміщенні земської школи. Там було кілька класів з дерев’яними перегородками, ласи просторі, світлі, широкий коридор, де учні організовували різні ігри під час перерви. Парти у школі були дерев’яні, добротні, з відривною кришкою, верх пофарбовано чорною фарбою. Зошити, підручники у всіх були свої. Їдальні не було, тому учні брали їжу з собою.

   Коли у 1938 році відкрила двері нова двоповерхова будівля школи, 1-4 класи залиши-лися у старому приміщенні земської школи, а 5-10 класи навчалися у новій просторій, світлій школі.”  

   “У зв’язку з тимчасовою окупацією, холод-ною та голодною зимою, більша частина дітей школи не відвідувала. І тому у 7 клас було переведено тільки 3 учні у 1943-1944р.р. школярі зносили до школи теплі речі для бійців Червоної Армії, все це вкладали у посилки і відсилали на фронт. У 1944р. я вступила в комсомол і була обрана комсоргом школи. Головним питанням кожних комсомольських зборів було питання про те, що кожен зробив для перемоги над ворогом. Це – і відмінне навчання, і посильна допомога дорослим у вирощуванні хліба. Учні боронували, орали, букарили землю, запрягаючи в плуг корів, допомагали в прополці, збиранні врожаю.

   Під час ВВВ школа і кожен учень страждали від нестачі підручників, зошитів, карт та іншого шкільного обладнання. В 1943-1944рр. підруч-ників не було зовсім, а для письма використо-вували все, на чому можна було писати: папір для обгортки, старі газети, на яких потім важко було розібрати написане, та ще при світлі каганців, бо ні електрики, ні ламп, ні свічок не було, а були каганці з вати і олії.

   У 1944 році закінчила 7 класів. У 8-й клас ходила в Олексіївську школу, тому що під час ВВВ НСШ була семирічною. Директором школи під час ВВВ був Жовковський Г.С., фізику і математику читав Чалиц Ю.М., російську мову -Лєдовська О.І.

   „У листопаді 1945 р. я стала працювати старшою піонервожатою Нещертівської школи. Директором школи тоді вже був Майстренко Я.Є., завучем - Лєдовська О.І.”

   “А особливо запам’ятався виступ танцюва-льного гуртка школи на районних змаганнях гри “Зірниця”. Вечір, темно на узліссі красива галявина. І ось в світлі фар кількох машин виходять на танець “Гопак” 8 хлопців і 8 дівчат в українських національних костюмах. Дуже красиво танцював Дідора Віктор та Світличний Юрій, Захаров, інші… Аплодисменти супрово-джували увесь танець.”

   “Запам’яталися дні, проведенні в таборі праці та відпочинку, де я працювала майже щороку. Учні 9-х класів, втомлені працею за день, ввечері готували концерти художньої самодіяльності, співали пісні, танцювали, палили вогнища, а ранком знову в поле, на прополку просапних культур колгоспу.”

   Лідія Іванівна – організатор урочистих лінійок, походів, тимурівскої роботи, агітбригади, шефської роботи, концертів, лекцій, вистав, постійна учасниця художньої самодіяльності.

   Обиралася депутатом Білокуракинської районної Ради депутатів трудящих в 1971, 1973, 1975, 1977 роках. З 1963 року по 2002 рік була депутатом Нещеретівської сільської Ради.

    За роботу була нагороджена:

1948. -медаллю “За доблестный труд в ознаменование 100-летия со дня рождения В. И. Ленина”.(1970);
1949. -Орденом Трудового Червоного Прапора(1971);
1950. -Медаллю”50 лет Победы в Великой Отечественной  войне 1941-1945гг.”(1995);
1951. -Медаллю “Ветеран праці”.

Самборська Зоя Серафимівна

   Народилася 1956 році в селищі міського типу Білокуракино. В Нещеретівській школі навчалася з 1963 року по 1973 рік на відмінно. Їй дуже подобалось навчатись в школі, бо найулюбленіші уроки були біологія, історія, фізична культура.

   У 1979 році закінчила Луганський педагогічний інститут. Після цього почала працювала учителем біології в Олександро-пільській школі. Через рік перевелася вчителем біології в Паньківську школу. Потім, переїхавши в с. Нещеретове, влаштувалася в місцеву школу учителем біології. З 1994 по 2009 р.р. займала посаду директора школи. Вона багато зробила для процвітання школи, є улюбленою вчителькою багатьох учнів.

 Самборська Зоя Серафимівна за багато років своєї праці, стала душею школи. Вона не лише бездоганний директор, а й прекрасний учитель. На уроках біології вона могла розповісти матеріал так, щоб його могли  зрозуміти не лише відмінники, а й учні з початковим рівнем знань. На її уроках завжди хотілось працювати і вивчати багато нового. Під її керівництвом працювало 20 учителів. Самборська Зоя Серафимівна не просто чудовий вчитель, а й прекрасна людина.

Світличний Іван Федотович

       Народився 5 серпня 1930 року в с. Нещеретове в сім’ї селянина-бідняка. В 1949 році 10 класів місцевої школи. У 1951 році закінчив Старобільський державний учительський інститут за спеціальністю фізика та математика.

У 1956 році закінчив Волошиловградський державний педагогічний інститут.

 У 1951 році прийшов на роботу в Нещеретіську середню школу і працював учителем математики до виходу на пенсію 1993 року. Працюючи з учнями, він приділяв велику увагу виготовленню наочних посібників з математики. Учні власноручно робили десятки чудових приладив: піраміди, конуси, циліндри, призми, як в математичному гуртку, так і вдома.

  Він пам’ятає, як в нашу школу приїхала міністр освіти Бондар Анна Григорівна. Їй сподобалися ці наочні посібники і один з них, що виготовив учень Григоренко Володимир Васильович, взяла в руки і сказала, що цей прилад не поступається своєю якістю перед заводським.

        Учні математичного гуртка, який він очолював, навіть вели переписку з учнем, автором підручника з алгебри Ларігевим. За наполегливу, творчу, плідну працю отримав нагороди:

• значок “Відмінник народної освіти” (1987.)
• медаль ”Ветеран праці” (1988)
• медаль ”50 лет победы в Великой Отечественной войне 1941-1945” (1995)
• медаль”За доблестный труд а ознаменование 100-летия со дня рождения В.И. Ленина”,
• грамоти,
• свідоцтво про те, що Світличний І.Ф. занесений в Книгу пошани обкому профсоюзу працівників освіти.

 

Кисловська Лідія Степанівна

Народилася 13 січня 1930 року в селі Павлівка Білокуракинського району. Навчалася в Павлівській середній школі. Закінчила Волошиловградський педагогічний інститут.

15 серпня 1949 року була прийнята на посаду вчителя мови та літератури Білокуракинської СШ.

З 1950 року по 1952 рік – вчитель української мови та літератури в Курячівській НСШ.

В 1952-1953роках працювала вчителем української мови та літератури в Павлівській середній школі.

1953-1956 – вчителька в Білокуракинській НСШ №2.

З 25 серпня 1956 року прийнята на посаду вчителя української мови та літератури до Нещеретівської СШ, де трудилася до 1985 року.

Школа в цей час працювала за проблемою: ”Активізація розумової діяльності учнів на уроках”. Лідія Степанівна, як і увесь педагогічний колектив, приклала максимум зусиль для її вирішення. їй довелося працювати значну кількість методичної літератури, ознайомитися з досвідом роботи інших вчителів.

         Вчительці вдалося розробити власну методику роботи. Скромна, вимоглива до себе та інших, вона виховувала в учнях гідність, порядність, любов до рідного краю, до рідного слова.

         “До старих, слабких і хворих завжди йди на допомогу, поступайся своїм місцем, а, зустрівшись, дай дорогу”. Підбираючи речення такого типу, Лідія Степанівна і навчала, і виховувала. Свою щоденну роботу над уроком вона недаремно називала кухнею. Педагог постійно була в курсі всіх літературних новин, підтримувала взаємозв’язок з учителями шкіл району.

         Учні Лідії Степанівни мали міцні знання, і тому багато її випускників успішно складали іспити у вузи. Неодноразово сумлінна праця вчителя відзначалася районними та обласними відділами освіти.

         Та найвищою нагородою для вчителя є те, що колишні учні її не забувають, шлють вітальні листівки, приїжджають у гості.

 

Ганжа Лідія Яківна

Народилася 15 березня 1929 року в селі Межиричі, Лебединського району, Сумської області в сім’ї селян-колгоспників. Батько і мати працювали весь час у колгоспі на різних роботах. В 1937 році Лідія Яківна вступила до першого класу Межирицької початкової школи. З 1941 року по 1943 рік, під час окупації села німецькими фашистами, вона ніде на навчалась.

В 1943 році Лідія Яківна вступила до 5го класу Межирицької восьмирічної школи і закінчила там 7 класів у 1946 році.

Її батько, Шумило Яків Володимирович, під час війни загинув без вісти. В 1946 р. Ганжа Лідія Яківна вступила до Бориславського педучилища Дрогобицької області, яке закінчила 1950 році. Працювала учителем української мови й літератури, завідуючою початкової школи в с. Ровень Підбузького району, Дрогобицької області.

 

 

___________