В самому центрі села, в самому його серці, знаходиться диво-острів, де завжди лунає дитячий сміх, ллється музика, вирує життя і, неначе у вулику, кипить робота. Це школа, місце, з яким так чи інакше пов’язане життя кожного мешканця села.

          Складний шлях у становленні та розвитку про­йшла школа села Нещеретове Білокуракинського району Луганської області.

     Низьким був рівень освіти дореволюційного села. За переписом 1907 року з 1027 чоловіків, що жили в селі, грамотними були лише 272 або 26%, а з 1015 жінок — 28,тобто 2,7%. Учитися в земській і церковно-парафіяльній школах, відкритих у 90-х роках XIX століття, мали змогу кожний третій хлопчик і кожна п'ятнадцята дівчинка.

      Земська школа була розміщена у пристосованому двокімнатному при­міщенні з солом'яним дахом. В 1902 році земство, на чолі якого стояв пан Жучок, за свої власні кошти побудувало спеціальне приміщення з цегли. Вчителями в цій школі працювали сестри Селіванські: Зінаїда Митрофанівна, Олена Митрофанівна, Олександра Митрофанівна, Катерина Митрофанівна. У 1907 році Зінаїді Митрофанівні було заборонено вчителювати через її революційну діяльність. Вона перекваліфікувалась і стала працювати лікарем. В роки Великої Вітчизняної війни Зінаїда Митрофанівна була начальником військового шпиталю в м. Харкові. За свою діяльність була закатована німецькими загарбниками у душогубці.

    У 1907 році у земській школі грамоті навчалися 115 хлопчиків і 17 дівчаток.    У селі ж на той час було 1593 дітей шкільного віку.

   У 1920 році сільська рада відкрила у Нещеретовому початкову школу, яку в 1927 році було перетворено на семирічну.    У передвоєнні роки особливо широко розгорнулось культурне будівництво. В 1938 році почала працювати середня школа. Вона розташовувалась у світлому двоповерховому приміщенні, побудованому на кошти місцевих колгоспів.

    У 1938-1939 рр. у Нещеретівській середній школі навчалось понад 600 дітей. Директором школи працював вчитель математики Полторацький Ілля Степанович.

  Зі спогадів Крамаревої Лідії Іванівни, вчителя історії НСШ:  „До 1 класу Нещеретівської школи я прийшла у 1937-1938 н.р. Школа була розташована у приміщенні земської школи (нині це сімейний гуртожиток).Там було кілька класів з дерев 'яними перегородками, класи просторі, світлі, широкий коридор, де учні організовували різні ігри під час перерви. Парти у школі були дерев'яні, добротні, з відкидною кришкою, верх пофарбовано чорною фарбою. Зошити, підручники у всіх були свої, їдальні не було, тому учні брали з собою їжу.

     Коли у 1938 р.відкрила двері нова 

двоповерхова будівля школи, 1-4 класи залишилися у старому приміщенні земської школи, а 5-10 класи навчалися у новій просторій, світлій школі."

     У червні 1941 року у Нещеретівській середній школі відбувся перший випуск десятикласників.

      Ось вони:

І. Гринченко Тетяна

2. Ганзій Володимир (учасник боїв Великої вітчизняної війни )

З. Крига Варвара (учасниця боїв Великої вітчизняної війни)

4. Деряга Федір ( загинув у бою )

б. Спиця Олександр (учасник боїв Великої вітчизняної війни)

б. Нещерет Василь (загинув у бою)

7.Бабін В'ячеслав (учасник боїв Великої вітчизняної війни)

8. Котляр Марія

9. Гринченко Іван ( загинув у бою )

10. Каргальський Іван (загинув у бою)

11. Силкін Василь (загинув у бою)

12.Нещерет Микола (загинув у бою)

ІЗ. Лисенко Марія

14. Світлична Анастасія

15. Каргальський Петро (загинув у бою)

16. Крамар Іван (загинув у бою)

17. Бондаренко Анастасія

18. Нещерет Клавдія

19. Деряга Галина

20. Світлична Євдокія

21. Крига Віра

   Війна перервала навчання у школі. Тільки навесні 1943 року школа продовжила свою роботу.

     У 1941 році більшість вчителів-чоловіків було мобілізовано у діючу армію. В перші роки війни біля нової школи було скинуто кілька бомб, а в роки німецької окупації німці перетворили приміщення школи на стайню для коней. І тому навчатися довелося у зовсім не пристосованому для цього приміщенні.

  Із спогадів вчителя  Крамаревої Л.І.: « У зв'язку з тимчасовою окупацією, холодною та голодною зимою, більша частина дітей школи не відвідувала. І тому у 7 клас було переведено тільки 3 учні. У1943-1944 рр. школярі зносили до школи теплі речі для бійців Червоної Армії, все це вкладали у посилки і відсилали на фронт. У1944 р. я вступила в комсомол і була обрана комсоргом школи. Головним питанням кожних комсомоль­ських зборів було питання про те, що кожен зробив для перемоги над ворогом. Це — і відмінне навчання, і посильна допомога дорослим у вирощуванні хліба. Учні боронували, орали, букарили землю, запрягаючи в плуг корів, допомагали в прополці, збиранні врожаю.

   Під час Великої вітчизняної війни школа і кожен учень страждали від нестачі підручників, зошитів, карт та іншого шкільного обладнання. В 1943-1944р.р. підручників не було зовсім, а для письма використовували все, на чому можна було писати: папір для об­гортки, старі (нових не було) газети, на яких по­тім важко було розібрати написане, та ще при світлі каганців, бо ні електрики, ні ламп, ні свічок не було, а були каганці з вати і олії.

   У1944 році закінчила 7 класів. У 8-й клас ходила в Олексіївську школу, тому що під час війни Нещеретівська середня школа  була семирічною. Директором школи під час Великої вітчизняної війни був Жовковський Г.С., фізику і математику читав Чалий Ю.М., російську мову — Лєдовська О.І .

       У листопаді 1945 року я стала працювати старшою піонервожатою Нещеретівської школи. Директором школи тоді вже був Майстренко Я.Є., завучем - Лєдовська О.І.»

Після війни директором школи до 1955 року був Силаєв Петро Лук’янович. Важкі післявоєнні роки не могли не змінити життя школи, але завдяки зусиллям людей, що працю­вали в ній, школа не тільки вистояла, але з кожним днем розквітала на радість учням та їх батькам.

  У зв’язку з Великою вітчизняною війною випусків з 10 класу у школі не було до 1953 року.

  У 1955-1956 н.р. директором школи працював Сиро­ватко А. І.

У 1956 році директором Нещеретівської СШ був призначений Кисловський Михайло Федорович, якому на той час виповнилося лише 28 років, він обіймав цю посаду до 1993 року. В ці роки в школу прийшли працювати молоді вчителі: Кисловська Л.С., Кравцова М.Х., Світлична Н.Г., Крамарева Л.І., Бондаренко Н.П., Філіппова Л. М.

 Із спогадів Бондаренко Надії Пилипівни, вчителя хімії:

    «До 1958-1959 н.р. в селі не було електрики, а за­няття в школі проходили в дві зміни: 1-6 класи вчи­лися до обіду, а 7-10 класи —  після обіду. В кожному класі горіло по 5-6 гасових ламп.  У  великих класах було не дуже світло, та ще й чаділи лампи так, що дихати було важко. Однією із постійних проблем у школі були ручки і чорнило. Довгий час кожен із учнів носив з собою із дому флакон  із чорнилом, який часто перекидався, обливаючи зошити, книжки, одяг і стіни. Ручки були дерев'яні  із залізним пером, вони дуже часто ламалися. Покращали справи, коли школа придбала чорнильниці-невиливайки і в кожному класі був комплект цих чорнильниць, але і тоді окремі хлопці насипали щось у своє чи сусідове чорнило і воно не писало.»

  Центральними питаннями в роботі педколективу школи було озброєння дітей міцними знаннями та їх трудове виховання.

      В 50-і роки в школі було введено трудове навчання учнів 5-7класів та виробниче навчання учнів 8-10 класів. За досвідом ставропольських шкіл було створено учнівську виробничу бригаду, яка стала школою трудо­вого гарту школярів. За змістовну роботу учнівська виробнича бригада та її керівник Бондаренко Н.П. були нагороджені грамотою.

    У 1963 році школа перейшла на навчання за кабінетною системою. З метою вивчення та поширення пе­редового досвіду школи по здійсненню трудового нав­чання учнів та роботи школи за кабінетною системою на базі НСШ в червні-липні 1964 року було проведено республіканський семінар завідуючих кабінетами хімії та біології обласних інститутів удосконалення вчителів. Семінар очолювали Інспектор Міністерства освіти України Т.Денбковецька та заввідділом методики хімії УНДІ педагогіки професор О.Остахов. У цьому ж році з цього питання знайомилась зі школою Міністр освіти України А.Бондар.

  У 1966 році в Нещеретово працювали середня і дві початкові школи.  В них навчалося понад 400 дітей. Колектив учителів постійно працював над підвищенням якості знань. Велика увага приділялась дослідницькій роботі. Філіппова Лідія Миколаївна, яка керувала учнівською вироб­ничою бригадою, разом зі своїми учнями працювала на дослідницьких ділянках (0,5 га) і в саду (2га). У школі та­кож працював гурток юннатів під керівництвом Філіппової Л.М., який за свою роботу був двічі нагороджений грамотами Міністерства освіти.

  Із спогадів Гиленко Л., у минулому методиста біології Луганського обласного інституту вдосконалення вчителів: «Нещеретовская СШ Белокуракинского района. Попала я туда впервые в начале 70-х годов. Маленькое, старое-старое здание школы. Но какой сад! Огромный, ухоженный пришкольный учебно-опытный участок с серьезной научно-практической результативной работой на нем. Неужели никто не вытаптывает, не разрушает посевы? Трудно поверить! Но знакомлюсь с директором школцы, учителями биологии, литературы, трудового обучения. Какое единство взглядов и дел!  И многое стало понятным, в том числе причины  такого любовного отношения учащихся к труду, ко всему живому. А будили их любовь с малого.”

        Зі спогадів колишнього директора школи Силаєва Петра Лук’яновича

  „В період тимчасової окупації села в школі була німецька конюшня, меблі побиті, спалені. До мого приїзду будівля була відремонтована , укомплектована новими партами. Із наочних посібників був тільки портрет Сталіна.

     Багато зусиль приклав педколектив до того, щоб створити кабінети з предметів фізики, біології, хімії, мов... Ентузіастами були: Філіппова Л.М., Худолій Н.П., Ганжа Г.Л., Світличний І. Ф. та інші.

   Авторитет школи як навчального закладу збільшувався. Ця традиція була продовжена Кисловським М. Ф., Дубовим М.Я.

   Школа займала перші місця в спортивних змаганнях, в художній самодіяльності. Пам'ятаю, я привозив в район на волах гарбою учасників художньої самодіяльності. Там вони зайняли 1 місце. Керувала хором Галя Чухрай. Дуже гарно хор виконував пісню "Ой, Дніпро, Дніпро".3 сольними номерами виступали дівчатка Тамара Зайцева, Надя Віннік.

   Не можу не згадати такий факт. Раніше закінчення учбового року проходило звично. В1955 році ми розробили сценарій святкової передачі дзвоника. Потім цей ритуал поширився у всіх школах району.

   Коли я переїздив в 1955 році до Білокуракиного, мені учні подарували в консервній банці маленьку пальму . Цю пальму ми берегли весь час. Зараз їй 47 років.”

Виконуючи постанову уряду про розвиток сільської школи, у 1974 році в селі було побудовано на державні капітальні вкладення типове двоповерхове приміщення школи на 536 учнівських місць.

Учні і вчителі брали активну участь в благоустрої села. Вони посадили і виростили парк Перемоги на площі 7 га, алею, яка веде до школи, розбили квітник та насадили алею беріз навколо пам'ятника загиблим у роки Великої Вітчизняної війни.

      У 1982 році за завданням Ворошиловградської обласної сільськогосподарської дослідницької станції учні вивели гібрид кукурудзи

" Айдар". Також бригада учнів працювала на фермі, де доглядали 100 телят та проводили дослід „Вплив вітаміну "А" на ріст та розвиток телят”. Результати дослідів були використані на виробництві.

    Учні школи з 1972 до 1988 року влітку працювали в таборі праці та відпочинку, який був побудований на кошти колгоспу " Перемога ". У 1982 році учні пропололи 196 га кукурудзи, зібрали моркву з площі 6 га, провели видову прополку пшениці на площі

 270 га.          

 500 карбованців, із зароблених на сільгоспроботах, були перераховані в Фонд Миру.

  У школі була створена велика кролеферма. В 1983 році було здано державі 105 кролів. В 1982 році ланковий С.Забайрачний був учасником Республіканського зльоту представників трудових об'єднань учнів, де зайняв 3 місце, а на Всесоюзному зльоті в м. Целінограді — 4 місце.

    З трудового виховання учнів школа була учасником ВДНГ в Києві та в Москві. За результатами виставки комітетом ВДНГ СРСР в 1984 році школа була нагороджена Дипломом III ступеня, а директор школи - бронзовою медаллю ВДНГ.

     Велику роботу проводив педколектив школи по вдосконаленню методів навчання та здійсненню переходу до загальної середньої освіти учнів. З роботою педколективу школи з цих питань знайомився

особисто Міністр освіти України О.Маринич під час свого перебування в школі в 1978 році.

   У 50- 80 роки в школі працювали 9 відмінників народної освіти, двом з них було присвоєно знання Заслуженого вчителя України - директору школи Кисловському М.Ф. та вчителю біології Філіпповій Л.М. Орденами і медалями за добросовісну педагогічну працю нагороджено 10 вчителів школи.

   Протягом 60-80 років Нещеретівська СШ була школою обласного передового педагогічного досвіду з трудового виховання та профорієнтації учнів, а також  виховання в учнів громадянської життєвої позиції.

  7 травня 1980 року згідно з Постановою Міністерства освіти УРСР та ЦК профспілки вчителів Нещеретівська СШ була занесена до книги Пошани Міністерства освіти УРСР та Республіканського комітету профспілки працівників освіти, вищої школи і наукових закладів.

  Активним помічником педагогічного колективу була піонерська організація, яка була утворена в 1929 р. Старші піонервожаті (Нещерет Н.С., Заєць Л.І., Чухрай Г.Д., Чишкала В.Т., Світлична Л.С.) багато робили для організації навчання, трудової діяльності і особливо дозвілля піонерів. Це і урочисті лінійки, походи, тимурівська робота, військово-спортивна гра «Зірни­ця», організація агіткультбригад, шефська робота на виробничих ділянках колгоспу.

   Із спогадів Крамаревої Л.І., вчителя історії: «Особливо цікаво проходив день народження піонерської організації (19 травня) та день народ­ження Люби Шевцової (вересень),ім'я якої носила піонерська дружина школи. Напередодні цих днів у піонерських загонах проходили урочисті збори, на яких піонери звітували про своє навчання, роботу, а вранці 19 травня вся дружина вирушала в похід на гору за невеличкий лісок, де була чудова галявина. Там проводили різні спортивні змагання, цікаві ігри, кон­курси. Наприкінці цього чудового відпочинку всі ласу­вали смачною польовою кашею, звареною на вогнищі.

Поверталися додому стомлені, але дуже задоволені.»

      Змістовно проходили різноманітні заходи, які проводили школярі. Особливо цікаво пройшла зустріч у 1967 році учнів старших класів з членами бригади І. Т. Острогляда . Великий виховний потенціал мали святкування Дня Перемоги , коли під час урочистостей проходила перекличка загиблих . Зачитувався увесь список загиблих односельців, і з кожним прізвищем із залу лунало "Загинув смертю хоробрих ".

                 Найбільшою   популярністю користувався в школі хоровий гурток, яким спочатку керував вчитель Борисенко Григорій Федотович , потім Заєць Іван Іванович, Крамарева Ліда Іванівна. Члени гуртка щороку брали участь у районних і обласних оглядах. В 60-ті роки гурток налічував до 80 осіб. В репертуарі здебільшого були українські народні пісні, а тому всі члени гуртка були одягнені в українське вбрання, яке ще зберігалося в багатьох родинах .

         Крім хорового, в школі був струнний гурток: учнівський і вчительський. На обласному огляді струнний ансамбль виступав у такому складі: Заєць І.І.- гармошка, Риков Микола Іванович -скрипка, Перепічай В.С. і Давиденко І.К.- балалайка, Ганжа Л. Я. -мандоліна ,Філіппова Л. М. і Крамарева Л.І.- гітара.

    Великою популярністю користувався драмгурток вчителів. Серед його учасників директор школи Силаєв Петро Лук'янович, вчителі Давиденко І.К., Заїка Т.В., Перепічай В.С., Хворостян Ф.Д., Дубо­вий М.Я., Риков М.І., Іванець Р.А. .Незмінним керівником і суфлером була Тремпольцева М.І. Ставили п'єси "Москаль -чарівник" , "Пошилися в дурні", "Дай серцю волю - заведе в неволю" .

       В 1973- 1977р вокальна група учнів 9-10 кл. у складі Ганжі В. , Діденка О. ,Діденка В. та інших вдало виступали на обласному огляді художньої самодіяльності. Драматургічний гурток учнів готував невеликі сценки, уривки з п'єс. Танцювальний гурток налічував 16 чоловік , вдало виступив на районному огляді і був запрошений на концерт для учасників "Зірниці". Не можна розповісти історію школи, не згадавши людей, які стали невід'ємною її частиною, для яких школа стала долею, людей, завдяки яким про неї дізналася вся країна. Ці люди - гордість школи, її совість, її слава. Це Філіппова Лідія Миколаївна та Кисловський Михайло Федорович.

              Філіппова Лідія Миколаївна - з учительської династії, онука Сельванської Олени Митрофанівни, вчительки Нещеретівської земської школи. Народилася Лідія Миколаївна в 1929 році в сім'ї службовця. Свій трудовий шлях почала піонервожатою в Нещеретівській СШ. Згодом навчалася в Старобільському педучилищі, вищу освіту отримала в Луганському педінституті. І вже з 1951 року працювала вчителем біології.

       Лідія Миколаївна поєднувала вчительську роботу з науково - дослідницькою. Вона проводила з учнями досліди "Вплив антибіотиків на телят", на пришкільній ділянці разом з виробничою бригадою боролася за високий урожай кукурудзи ( 80 ц з га на площі 20 га ). Під керівництвом вчительки було обладнано біологічний кабінет, зроблено понад 150 чучел тварин та птахів.

     За свою самовіддану працю неодноразово отримувала подяки, була нагороджена грамотами, їй було присвоєно звання " Відмінник народної освіти України ", " Заслужений вчитель України ". Лідія Миколаївна була також відзначена грамотою Географічного товариства СРСР при Академії Наук СРСР за багаторічні фенологічні спостереження по наукових програмах фенологічного сектору ТО СРСР АН СРСР.

     Передовий досвід вчительки було взято на озброєння педагогами країни. В 1979 році на базі НСШ було проведено семінар - практикум керівників районих та міських методичних об'єднань вчителів біології по узагальненню досвіду Лідії Миколаївни і впровадженню його в роботі шкіл країни. Про роботу талановитого педагога писали районні, обласні, центральні газети.

     У 2001-2002 н.р. в Нещеретівській СШ навчається 253 учні, працює 18 вчителів, 3 з яких має вищу категорію, 7 -першу, інші -другу. Директором школи працює учениця Кисловського М.Ф. Самборська З.С.   Педколектив і учнівський колектив продовжують традиції, засновані Кисловським М.Ф. та його однодумцями. В школі працює музей "Історія мого села", який кожного року поповнюється новими експонатами , зібраними членами народознавчого гуртка. Учні беруть активну участь в благоустрої села: біля пам'ятника загиблим воїнам розбили Алею Пам'яті, восени та навесні проводять операцію " Турбота", щомісяця —трудові десанти, навколо школи кожен клас працює на закріпленій за ним клумбі, учні узяли під свою опіку сільську криницю.

  Учнівський колектив працює над програмою "Удосконалення шкільного життя". Всі діти є мешканцями Учнівської диво – країни

 " Мрія". В країні 3 міста : Диво-дітлахи (1-4кл.), Диво - веселка ( 5-7 кл.), Диво - майстер ( 8-11 кл.). У школі працюють гуртки: фольклорний, футбольний, драматичний, вокальний та інші. Команда з футболу неоднаразово займала перші місця на районних, обласних змаганнях. Вокальний та фольклорний колективи були відзначені грамотами та преміями.

   Дуже цікаво проходять шкільні свята та вечори, особливо подобаються учням засідання круглого столу при свічах, на яких відбувається щира розмова між учнями, батьками та вчителями, засідання КВК, де проходять змагання між командою вчителів та командою учнів.

     За постановою Міністерства освіти "Про комп'ютеризацію сільської школи"  в школі відкрили комп'ютерний клас. Діти та вчителі з цікавістю оволодівають сучасними машинами.

Ми сподіваємось , що і про нас та наші справи з вдячністю будуть згадувати наші послідовники.